Перелесник (летавиць) — різновид злого духу, що, як зірка, падає з неба та відвідує людей, прибираючи вигляд рідних, близьких, коханих. Вірили, що його можна "дістати" з великої туги за покійною людиною. Втілившись в її образ, перелесник міг вступати у подружнє життя з живими людьми. Діти, що народжувалися від перелесника, зовні нагадували одмінків. Вигнати перелесника з хати, де він оселився, дуже важко.
Одмінок (обмінчук, відміна) — дитина, підмінена нечистою силою. Українці вірили, що дика баба чи богиня може викрасти людське немовля, підкинувши натомість своє. Впізнати одмінка можна за мішкуватою будовою тіла (маленька голова, велике черево, тонкі ноги). Підмінені діти невгамовно кричали й погано розвивалися. Подекуди їм приписували здатність змінювати розміри свого тіла. Одмінок міг вигодовуватися у людей до двадцяти років. Аби позбутися одмінка, радилося винести його у мішку на перехрестя доріг чи кинути на смітник. Тоді нечиста, пожалівши свою дитину, забере її. Загальнопоширеною була засторога: не слід лихословити і згадувати нечистого (особливо після заходу сонця), щоб не накликати його на свою дитину.
Баба (дика баба) — фантастичний образ українського фольклору. На Західній Україні уявлялася жінкою з довгим волоссям, яка може вбити людину або залоскотати до смерті. Натрапити на неї можна було в лісових хащах або в полі. Існувало повір'я, що зловлена в полі баба служитиме господареві, як вірна наймичка. Подекуди вірили, що баба полюбляє підміняти ще нехрещених дітей на свої відміни, одмінки . Іноді у цьому образі вбачали жіночу іпостась домовика (домовинки, домані), генетичне пов'язану з прадавньою богинею родючості.
читать дальше
Мара — міфічна богиня зла. Пізніше образ мари уособлював хворобливий, тривожний, неспокійний сон. Мислилася страшною істотою жіночої статі, нічним привидом, що насідав на сонну людину, а коли та прокидалася, то мара миттю зникала.
Богині (лісниці, мамуни) — злобні людині істоти, зовні подібні до диких баб . Наділялися здатністю перевтілюватися, прибираючи вигляд та голос певних дівчат чи молодиць, щоб заманювати чоловіків. Українці вірили, що богині бувають не лише жіночої, а й чоловічої статі. Зваблені ними люди зникають безвісти. Як і дикі баби, богині підміняли нехрещених дітей, а іноді й виступали в ролі "пастухів від звіра". Для захисту від них слід було мати оберіг — металевий предмет, часник чи трой-зілля.
Злидні. Найчастіше народна уява змальовувала їх у вигляді дідків-жебраків або маленьких ненажерливих невиразно окреслених істот. Вважалося, що там, де поселяться злидні, надовго запанує крайня бідність: Багатство — дочасне, а злидні — довічні; Просилися злидні на три дні, та й вигнать неможна. Позбутися злиднів, за народними повір'ями, можна хитрощами, заманивши їх у якусь посудину чи іншу засідку.
Заложні мерці — померлі неприродною смертю люди (утопленики, самогубці), котрі вважалися нечистими. Захоронювали їх на перехрестях доріг, на межах полів, у ярах. Душі заложені мерці набирають різного вигляду і тиняються по світі, доки не спокутують своїх гріхів. При цьому вони нерідко збиткуються над живими людьми. До заложені мерці належали й діти, що померли нехрещеними (мавки , потерчата).
Вій — демонічна істота, що має образ старого дідугана з величезними бровами. Назву свою отримав через довгі й густі вії, що тягнуться аж до землі. В народних переказах відомий ще під назвою шолудивий Буняк. Погляд його може вбити людину, від нього будинки западають під землю, а на їхньому місці утворюються озера або провалля. Однак від згубної дії його погляду рятує те, що В. нікого не бачить крізь свої густі вії та брови.
Ймовірно, з оповідями про вія пов'язані повір'я про недобрі очі й зурочення, згідно з якими від злого погляду все гине чи псується.
Блуд — різновид нечистої сили, який не має виразної персоніфікації. Згідно з легендою — це скинутий з неба злий дух, що не встиг приземлитися і завис у повітрі. Відтак блуд чіпляється до кожного, хто випадково торкнеться його. Може прибирати вигляд птаха, чоловіка, кота, собаки, світла тощо. Найчастіше він чатує на роздоріжжі. Вчепившись у людину, блуд може змушувати її блукати до повного знесилення на одному місці або завести в болото чи іншу пастку.
Серед численних захисних засобів проти блуду бажано було знати дні своїх родин і хрестин; пригадати, на який день припадав Святий вечір і які страви тоді подавалися, або хто стояв праворуч від людини, що заблудилася; перевернути на собі сорочку та ін. Розсіювався блуд, як і інша нечиста сила, з першим криком півня
Водяник — різновид нечистої сили. Як і всі духи, що є на землі, водяник, згідно з українськими легендами про створення світу, походить від чорта. Отож, Бог скинув чорта та злих духів з неба і кожен із них летів до землі 40 діб; коли ж Господь сказав "Амінь", то хто де був, там і залишився: у воді — водяник, у болоті — болотяник, у лісі — лісовик тощо. Проте коріння вірувань у водяника значно глибше — воно випливає з давнього язичницького поклоніння слов'ян божествам, пов'язаним із водяною стихією.
Водяник мав вигляд старезного діда, покритого водоростями, з довгою бородою і хвостом. Міг перевтілюватися у різні істоти — дитину, козла, собаку, качура, рибу тощо. Цей володар річок, ставків та водоймищ головував над русалками та опікувався рибами. Жив здебільшого у вирах річок, коло млинів. Розгнівавшись, міг руйнувати греблі, млини, розливати ріки, топити людей.
Змій — популярний персонаж української демонології та фольклору, в якому злилися язичницькі, християнські та середньовічні фантастичні мотиви. Змію завжди було притаманне зловороже ставлення до людей (він зваблює дівчат і жінок, вбиває чоловіків, спалює оселі тощо). Як представник нечистої сили, змій може перевтілюватись: ударившись об землю, він прибирає вигляд молодого привабливого парубка. Звичайно він нагадує куль соломи, з якого сипляться іскри. Проте може виглядати і як людина, тільки з кількома головами. Має він і крила, які знімає, йдучи межи люди.
Заманюючи дівчат, змій підкидає на дорогу шовкову хустку, перстень чи запаску. Котра з дівчат підніме якусь річ і принесе додому, до тієї й ходитиме він ночами у вигляді парубка.
Аби позбутися змія, слід віднести знайдену річ назад. Полює змій і за людськими душами, підмовляючи людей записати їх йому за викуп.
Земляний дух — різновид нечистої сили, покараної Богом і приреченої жити під землею. Такі духи можуть жорстоко помститися тому, хто порушить їхній спокій. Щоб уберегтися від них, треба було, зокрема, вилити у викопану ямку чарку горілки, яка мала задобрити духів.
Повісельники, як і потопельники, мають право ходити по смерти сім літ та лякати людей. Коли хто повіситься, можна зараз пізнати, бо настає велика буря.
Повісельники можуть ходити в людській постаті або іншій. Так, повісельниця ходить по лісі розплетена і на переміну то співає, то плаче. Повісельник у виді мужчини натягає руки до парубка. Повісельник з'являється, одначе, також у виді хорта, індика, а навіть жердки, що йде.
Що повісельники продовжують земське життя на тім світі, видно з того, що один з них жениться і запрощує на весілля свого живого товариша, який дійсно іде туди і вертає здоровий назад. Весілля відбувається так само, як у живих людей.
Коли хто хоче позбутися повісельника, аби не появлявся більше, повинен його вдарити на відліть, як усяку нечисту силу. Коли найметься по нім богослужіння, то також перестане ходити. Найліпше, одначе, посіяти від дому до гробу повісельника мак; він зможе аж тоді з'явитися, як мак визбирає, але се неможливо йому зробити, бо серед робити запіє когут, і він провалиться під землю.
Потопельники — се ті небіжчики, що втопилися вмисно або припадково.
Кожний потопельник має право ходити на сім світі сім літ. До нього не молена ні говорити, ні його зачіпати, ані кидати чим-небудь. Коли потопельник побачить чоловіка, зараз регочеться. Виглядає ввесь білий. Кожного нового місяця показується на тім місці, де втопився. За чоловіком має право бігти лиш так далеко від берега, як далеко розливається вода в повінь.
Нічниці (крикси) — злі демонічні істоти, яким народна уява приписувала здатність відбирати у людини, особливо у маленьких дітей, сон. Як втілення душ померлих дівчат, вони з'являлися до того, кому хотіли помститися, або ж до його дітей. Вважалося, що нічниць можна внести до хати з водою, тому ввечері застерігалися ходити до колодязя. Коли ж вода все-таки вносилася після заходу сонця, рекомендувалося очистити її вогнем, зануривши запалену трісочку.
Упир — найдавніше уособлення зловорожих сил; покійник, що виходить з могили, аби висмоктувати з людей кров (поглинати). Міг з'являтися у різній подобі (собаки, кота, двох хлопчиків), ходити пішки або їздити на коні. Упир мав дві душі, одна з яких не покидала тіла і після смерті. Вважалося, що упирі бувають родимі та роблені. Перші народжувалися із хвостиком. Робленим упирем ставала людина, на яку навіяно дух нечистої сили. На Волині вірили, що упирем ставав кожний самовбивця. Розпізнати упиря можна по шести пальцях на руках і ногах, а після смерті — по напрочуд свіжому яскраво-червоному обличчю. Побутувало повір'я, що, крім мертвого упиря, в кожному селі був і живий, який захищав громаду від мертвого. Щоб знешкодити упиря, в його могилу кидали жменю маку, закопували осикового кілка, а подекуди й пробивали ним потилицю покійника.
Покутники — се такі небіжчики, що по причині гріхів, яких допустилися на сім світі, не можуть на другім світі мати спокою, доки або самі їх не загладять, або хтось із їх рідні чи знайомих. До того часу вони тиняються по сім світі і терплять різні прикрості, відповідно до величини їх злого вчинку. Найліпше ілюструють се приклади.
Дитина покутує за те, що як ссала, вдарила маму по груди, а мама не покарала її. Визволює її той, що наквестував на 30 служб і казав їх правити у 30 церквах та на кожній був присутній.
Чоловік покутує за те, що оженився з кумою, наслідком чого земля не хоче його приймати до себе. Інший чоловік покутує тому, що вмер несповіданий, і домагається, щоби хто висповідався за нього
Час покути неозначений, і майже все залежить від складу обставин.
Доля (талан) — фантастично-поетичний образ, який у повір'ях українців ототожнювався зі щастям. Побутували й відповідні повір'я про недолю та нещастя. Найчастіше доля змальовувалася в образах жінки, панича, незнайомця тощо. Щаслива доля — приємна на вигляд, чепурна, а лиха — заспана, запухла, неряшниця.
За народною уявою, кожна людина має свою долю, яка фатально визначає її вік, благополуччя тощо. Під якою планетою та в яку годину народиться людина — така й її доля. Доля сприймалася не як божество, а як двійник людини.
У народних оповідях доля багатої та щасливої людини з'являється на її ниві і дбає про добре ведення всіх господарських справ. Доля ж убогої людини найчастіше байдикує, гойдається на верболозі або спить. Отже, за всієї своєї вродженості та невідворотності доля все ж залежить від характеру та здібностей людини: щоб зажити успіхів, вона мусить знайти свою долю. Оповіді пізнішого походження пройняті християнським забарвленням: доля дається людині від Бога і уникнути її неможливо. Вважалося, що щасливу долю слід приймати зі вдячністю, а не з погордою, бо інакше втратиш її.
Українці вірили, що довідатися про долю можна, випадково підслухавши розмови "віщих птахів". Разом із тим охоче вдавалися до послуг різноманітних ворожбитів та ворожок, планетників, мальфарів тощо.
Чугайстер (лісовий чоловік) — фантастичний образ української демонології. Виступає у досить невизначеному окресленні: іноді як високий чоловік, одягнутий у біле, іноді як покритий довгим волоссям. Поведінкою нагадує лісовика. За повір'ями, чугайстер. колись був звичайною людиною, але його закляли чаклуни. У лісі він ловить нявок і поїдає їх. Проте до людей чугайстер. ставиться доброзичливо. Поспілкувавшись із ними при зустрічі, він відпускає їх, не заподіявши шкоди. Інформація з сайту
Українські традиції