[Genzo]

Кендо́ （яп. 剣道 — кендо, цуруґі но міті, "шлях меча"）— сучасне бойове мистецтво японського фехтування на бамбукових мечах. Походить від стародавніх японських технік володіння мечем кендзюцу (剣術. Ставить на меті формування повноцінної особистості і твердого характеру, загартовуючи волю і тіло фехтувальника. В сучасній Японії розглядається як один з видів спорту. Існує рух за включення кендо у програму Олімпійських ігор.

Назва "кендо" була створена Товариством бойових чеснот Великої Японії (大日本武徳会, яке постало у 1895 році (28 році Мейдзі) з метою відродити самурайські традиції і укріплювати "японський дух" серед японської молоді. Основним методом дії Товариства стали уроки фехтування на заняттях з фізкультури у школах. Стару назву кендзюцу, яка означала "техніка меча", замінив більш широкий і глибокий термін кендо — "шлях меча".



Концепція кендо
Кендо — це шлях формування людини через гартування законами меча. 剣道は剣の理法の修錬による人間形成の道である

У слові «меч» (剣 закладено найголовніші ідеї кендо. Перша ідея полягає в тому, що людина, озброєна мечем, не має права на помилку і не має можливості виправити її, тому як в поєдинку, так і повсякденному житті, до всього слід підходити серйозно. Друга ідея зводиться до того, що однакових ситуацій не буває: до кожного противника, бою, справи слід підходити з оновленим духом і запалом. Відповідно, слово «меч» у кендо сприймається насамперед як знаряддя, що тренує дух людини.

Під «законами» (理法 розуміються три складові, які необхідні для здійснення результативного удару. Це «закон меча» (刀法, що полягає у правильному проведенні удару, «закон тіла» (身法, за яким удар повинен бути нанесений за правильної постави, і «закон серця» (心法, що означає бадьорість та енергійність духу при ударі. Тобто, «гартування законами меча» — це постійне вдосконалення своєї технічної майстерності, фізичної форми і психічного стану.

«Шлях» в кендо — це дорога вдосконалення людини, «формування» її як особистості. Стати досконалим неможливо, тому саме процес — «формування» і вдосконалення, а не результат — «сформованість» і досконалість, є одним із наріжних положень філософії цього бойового мистецтва.

Історія
Походження кендо тісно пов'язане з історією бойових мистецтв у Японії. У період Камакура (1185—1233) фехтування, разом із стрільбою з лука і володінням списом, було невід'ємною частиною підготовки воїна-самурая. Проте впродовж чотирьох століть меч не використовувся як головна зброя, а мав допоміжну функцію.Сферою його застосування були самооборона у випадку відсутності іншої зброї, відрізання голів противника і ритуальне самогубство сеппуку. Лише з настанням мирної епохи Едо (1603—1868), коли самураям офіційно дозволили носити зі зброї тільки мечі, фехтування на них завоювало широку популярність серед військової верстви.

На початку 17 століття з'явилися десятки шкіл, які пропонували потенційним учням ключі до пізнання таємниць техніки володіння мечем. Ці школи перебували під сильним впливом буддистської секти Дзен. Найвідомішими серед них були Ітто-рю (一刀流 — школа одного меча), Муто-рю (無刀流 — безмечева школа) і Муненмусо-рю (無念無想流 — школа "не роздумуй, не обдумуй"). Перша школа робила акцент на одному головному ударі, трактуючи інші прийоми як похідні від нього. Друга вчила, "що меча ззовні не існує" і тренувала насамперед волю фехтувальника. Третя доводила техніку володіння мечем до рефлексу, так що самурай фехтував рефлексивно — "не роздумуючи".

Впродовж багатьох століть під час тренувань використовувалися дерев'яні мечі, які завдавали учням сильних поранень (вони досі застосовуються у кендо під час виконання ката). Однак реформи наставника Наґанума Кунісато (1688—1767), який запровадив бамбукові мечі сінаї та обладунки боґу, зменшили кількість травм. З кінця 18 століття фехтування мечем вже нагадувало сучасне кендо.

З реставрацією Мейдзі (1868) європейська вогнепальна зброя витиснула самурайський меч з ужитку. Однак його широке застосування солдатами у японсько-киатйській війні 1895 року повернуло зброї заслужену славу. Створене у 1895 році Товариство бойових чеснот Великої Японії популяризувало фехтування мечем серед молоді, а 1920 році змінило різноманітні назви фехтувальних технік на "кендо". Цей рік вважається офіційним роком народження цього бойового мистецтва.

Популярність кендо зростала в міру посилення тиску країн Заходу на Японію. Спрощене фехтування набуло поширення серед школярів і виховувало патріотично налаштовану молодь. У 1929, 1934 і 1940 роках було проведено перші три кендоїстські змагання на кубок імператора країни.
Після поразки Японії у другій світовій війні у 1945 році, окупаційна американська влада заборонила викладання у школах кендо, як шкідливої виховної практики, що сприяє поширенню японського націоналізму. Наступного року Товариство бойових чеснот Великої Японії було розпущене, а викладачі фехтувальники звільнені з роботи.
З 1950 року тиск американців ослаб. Було сформовано Всеяпонську Федерацію Спортивного Кендо. Через два роки заборона на кендо була знята, і з назви Федерації викинули слово "спортивний" (全日本剣道連盟. У 1953 році заняття з фехтування відновили у школах.

Після відновлення репутації кендо, воно поширилося в Японії і, навіть, стало популярним за кордоном. У 1970 році для координації іноземних фехтувальних клубів з японськими було утворено Міжнародну Федерацію Кендо. На 2003 рік до неї входили кендоїстські організації і клуби з 44-х країн світу.

Одяг і озброєння фехтувальника


* Кендоїстський одяг синього чи білого кольору:
o куртка кендоґі (剣道着
o широкі шаровароподібні штани хакама (袴
o рушник-пов'язка на голову мен тенуґуї (面手拭 або мен таору (面タオル.
* Обладунок боґу (防具:
o Захисний пояс таре (垂れ
o Захисний нагрудник-кіраса до (胴
o Захисний шолом-маска мен (面
o Захисні рукавиці коте (小手.
* Мечі:
o Великий бамбуковий меч сінай (竹刀
o малий бамбуковий меч косінай (小竹刀 — використовується лише фехтувальниками, які змагаються двома мечами.

Основні позиції

У сучасному кендо існує три основні позиції камае (構え, які може займати фехтувальник під час бою:

* Верхня позиція дзьодан (上段の構え — меч тримається двома руками високо над головою під кутом 45 градусів;
* Середня позиція тюдан (中段の構え — меч тримається обома руками так, що кінцівка руків'я скерована до живота фехтувальника, а кінцівка леза — до горла противника;
* Нижня позиція ґедан (下段の構え — меч тримається обома руками так само як і у середній позиції, з тією різницею, що кінцівка меча скерована додолу і фіксується на рівні коліна противника.

Окрім цих основних позицій є багато інших, які використовуються у групі систематизованих прийомів ката, але не у реальному поєдинку.

Особливістю позицій кендо є постава ніг: права висунута трохи уперед, а ліва, відсторонена від неї на відстань одного кулака. Ліва нога приймає 70 % тіла фехтувальника і є опорною. З неї робиться випад на противника.

Основні удари

У кендо існує два види ударів мечем — рублячі і колючі. Вони наносяться по чотирьох частинах тіла, які захищені обладунком боґу. До рублячих ударів відносять три основних:

* Мен (面 — удар по голові;
* Коте (小手 — удар по зап'ястю;
* До (胴 — удар по торсу;

Колючий удар існує тільки один — цукі (突き — удар у горло.

Усі удари наносяться лівою рукою. Права лише скеровує їх. Підчас удару вигукується назва прийому. Наприклад, удар по голові супроводжується вигуком "мен", удар по торсу — вигуком "до".

Ката

Ката — це ситематизована послідовність групи прийомів, які пов'язані один з одним принципами ведення бою з уявним противником чи противниками. У кендо таких ката нараховується 10. Вони виконуються в парі з опонентом, із застосуванням дерев'яних мечів бокуто або справжніх залізних мечів. Ці ката є найбільш практичним елементом сучасного спортивного кендо.

З 1-ї по 7-му ката виконуються обома противниками на довгих дерев'яних мечах (102 см). 8-ма, 9-та і 10-та ката — з використанням малого меча кодаті (55 см).

Під час практикування ката, фехтувальники виконують роль нападаючого утітаті (вчитель) і захисника сітаті (учень). Нападник, завжди програє у ката, даючи змогу учню осягнути комплекс прийомів.